Аналіз проекту Закону України
«Про переведення кредитних зобов'язань з іноземної валюти в національну»

Аналізуючи проект Закону України «Про переведення кредитних зобов'язань з іноземної валюти в національну» (далі – Проект), який відповідно до статті 1 нібито спрямований на мінімізацію негативних наслідків інфляції національної валюти для громадян України, що мають невиконані зобов’язання за кредитними договорами в іноземній валюті, приходить простий висновок, що він знову ж таки спрямований на захист інтересів фінансових установ, а ніяк не громадян.

Як вбачається із пояснювальної записки до Проекту основною метою прийняття Закону є забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімалізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов’язань.

По-перше законотворець фактично визнає не легітимність діяльності банків та інших фінансових установ, визнає необхідність відновлення до зазначених суб’єктів довіри, але при цьому згідно з частиною третьою статті 3 Проекту всі платежі, що були сплачені за кредитним договором до моменту проведення реструктуризації зобов’язань за кредитним договором перерахунку не підлягають. Тобто все що стягнуто з населення незаконним шляхом «прощається» фінансовим установам.

По-друге, відповідно до частини першої статті 2 Проекту, всі банки та інші фінансові установи, які діють на території України, за письмовою заявою громадян України, що мають невиконані зобов’язання за кредитними договорами в іноземній валюті зобов’язані провести реструктуризацію зобов’язань за кредитним договором на умовах і в порядку визначеному цим законом. При цьому згідно з частиною першою статті 5 Проекту реструктуризація зобов’язань за кредитними договорами здійснюється кредиторами протягом шести місяців з моменту набуття чинності цим Законом. Однак законотворець не встановлює механізму реалізації зазначених положень. У позичальника є півроку щоб звернутися із заявою про проведення реструктуризації. Позичальників занадто багато. Банк не в змозі всіх опрацювати, а для когось вигадає формальні причини для відмови в прийнятті заяви і т.д. і т.п. І що виходить, по завершенню піврічного строку позичальник втрачає право на звернення із заявою про проведення реструктуризації.

По-третє встановлюючи статтею 4 Проекту правила визначення відсотку (проценту) за користування кредитом законотворець забуває про існування реальної процентної ставки, яка, як відомо з гіркої практики позичальників, суттєво відрізняється від задекларованої.

По-четверте, як вбачається із пояснювальної записки, Проект спрямований на мінімалізацію збитків громадян і ніяким чином не спрямований на захист їхніх прав, адже визнає, що громадяни в тій чи іншій мірі зазнають збитків. І що можна казати про захист конституційних прав громадян? Згідно зі статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї?

Крім того норма, задекларована статтею 6 Проекту щодо «прощення» неустойки починаючи з 1 грудня 2008 року не має правового навантаження, адже відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності про стягнення неустойки становить один рік.

Мораторій на (заборона) на примусове відчуження рухомого і нерухомого майна позичальників вводиться лише на півроку, а далі?

Задля чого це все?
Відповідно до норм чинного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, Закону України «про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 25 травня 2007 року за № 541/13808, більше 90-ста відсотків договорів споживчого кредитування є недійсними оскільки вчинені з використанням забороненої нечесної підприємницької практики щодо введення споживача в оману та позбавлення його права вільного, свідомого та компетентного вибору необхідної послуги.

З економічної точки зору: банки мають право видавати кредити маючи власних активів всього відсотків десять. Тобто банк фактично емітує нічим не підкріплену валюту реально не надаючи позичальнику грошових коштів.
Про моральність взагалі можна мовчати, адже сучасна банківська система покликана не на виконання своїх функцій, а на збагачення окремих верств населення (банкірів) за рахунок інших.
Як результат, банк чи інша фінансова установа стягує кошти з населення ні за що.

Однак позичальники втомилися терпіти і вийшли з вимогою про захист своїх прав та інтересів і Проект покликаний на те, щоб надати «поблажку» позичальникам щоб вони втихомирились, а банк буде продовжувати їх грабувати але трішки менше. А з урахуванням практики банків щодо застосування процентної ставки і реальної процентної ставки можливо і не трішки.

Враховуючи викладене Міжнародний громадський рух «АНТИБАНК» не може і не має морального права підтримати проект Закону України «Про переведення кредитних зобов'язань з іноземної валюти в національну».